ВЕЛИКИЙ СВІТ МАЛЕНЬКОГО ДИТИНСТВА

(ПРОЕКТ «Школа очима випускників»)

Наче вулик, наша школа

Вся вона гуде, як рій.

І здається, що довкола

Розквітають квіти мрій,

Бігають, сміються діти,

Та лиш дзвоник задзвенить

Стане тихо, ніби в квіти

Поховались бджоли вмить.

У глибинці Рівненщини, де тихо несе свої води невеличка річка Стохід, розкинулося село Прикладники. Воно ніби потонуло у вербах, осокорах, очеретах та садах. Прикладники… Ну що ж сказати про тебе? Хіба те , що не вибирають батьків, а громадяни Батьківщину! І що єднання це скріплене кров’ю і любов’ю, найбільшою з усіх , бо вона - від перших до останніх років робить людину щасливою. І тут не важливо, хто кого вибирає і хто кого любить : це так ото невідворотно й прекрасно , як трава і квіти ростуть, і плодоносять хліба , як ріки течуть, а птахи літають. Низько схиляю перед тобою голову мою. На коліна стаю перед прахом дідів та прадідів моїх, що жили тут, працювали, кропили землю потом, а потім і самі в неї лягли, щоб зрости травами , квітами, хлібами…

І недаремно вони вибрали для школи найкраще місце - лівий берег Стоходу. Адже школа – це великий світ, у якому є два центри цього Всесвіту – учитель і учень. Вони перевтілюють звичайну будову в особливий вируючий, гомінкий, але добрий дім, де з кожним роком одні стають розумніші, інші мудріші і всі разом ближче і рідніше один одному. Для багатьох вчителів школа стала рідною домівкою, а чужі діти своїми.

Історія моєї школи бере свій початок з 1939 року. До цього часу діти навколишніх сіл навчалися в Невельській польській народній школі. Після возз’єднання українських земель в єдину державу починає з жовтня 1939 року працювати школа в селі Прикладники. Спеціального приміщення не мала. Навчалися в сільських хатах Нагай Ольги Семенівни, Сапеги Миколи Васильовича та Янковець Ольги Микитівни.

Нагай Антоніна Олександрівна розповідала, що в 1939 році батьки з дітьми йшли до будівлі Сапеги М.В. Подвір’я біля будинку було святково прибране. Представники району урочисто відкрили школу. Дітей навчали вчителі Хмеленко, Діденко та Марія Головко. Звідки вони були родом невідомо.

Підчас війни навчання було перервано. Вчителі залишили село Прикладники. У 1944 році – відновилося навчання, за парти сіли діти різного віку. Вчилися по хатах, які наймали у людей. Школа була початкова. Директором школи був Роздорожний Федір, вчителі – Розпутько Марія і Шуляк Ганна. Із розповідей старожилів дізнаємося, що вчителі неохоче їхали на роботу в наш край, часи були не спокійні

Навесні 1948 року було закладено перший камінь цього храму. Почали возити дерево на ліве крило школи. У будівництві школи брали участь батьки, вчителі, учні і всі жителі села. До першого жовтня воно було побудоване і мало чотири класні кімнати.

Реєстр видачі документів про закінчення початкової школи, датований червнем 1948 року, свідчить що її закінчили 58 учнів. А з книги видачі свідоцтв дізнаємося, що 23 серпня 1952 року закінчили 7 класів 28 учнів, з них – 7 відмінників. З цих цифр очевидно, що багато дітей, з тих чи інших причин залишали школу.

У 1950-1952 роках на роботу у Прикладницьку школу приїхали вчителі з Донецької, Сумської, Київської, Полтавської областей. Це Лісницька Т.Г., Бридун Ю.О. і Бридун Г.І., Чистяк З.А., Теряник В.П., Маслюк П.М., Слізко Л.Д., Ромашко В.Д., КоваленкоМ.К., Чичкань І.Л.

Люба Данилівна народилася у далекому нині 23-му на Полтавщині. Її батько навіть родом із Яновщини, нині Гоголеве. Сільце Пришиб відносилось до Шишанського району і славне було своїми землями родючими та садками квітучими. В школі навчалась в страшні 1932-1933 роки, коли вулицями села не можна було пройти: попід плотами лежали мерці. Вона вчилася дуже гарно і після закінчення семирічки в 38-му поступила до Сорочинської педшколи. Жила на квартирі в одинокої бабуні. Навчання давалося легко. Вона мріяла про ті дні, коли стане вчителькою і поведе по країні знань дітлахів. Та не те сталося, що гадалося. У 1941-1942-му їй прийшлось переховуватись від примусового вивезення в Німеччину, та не довго, уже у 1943 році Любу Данилівну разом з іншими дівчатами було відправлено в жіночий табір до німецького містечка Фельтен. У кінці 1946-го змучена жінка повернулась додому.

Війна скінчилась, але біди ще було з лихвою. Люба Данилівна пройшла перепідготовку і в 1947 році прибула вчителювати на Полісся. Спочатку була Сенчицька школа, а згодом і Прикладницька школа. 38 років вона віддала вчительській справі.

Маслюк Павлина Миколаївна в 1951 році переступила поріг школи. Молода вчителька почала викладати біологію,фізику, географію. У спогадах про шкільне життя Павлина Миколаївна розповідала про те, що дуже любила свою роботу, старалася знайти „стежинку” до серця кожної дитини, вкладала у вихованців всю душу. Їй завжди подобалося приймати гостей на відкритих уроках, будь-то дирекція, вчителі чи батьки. Ці відвідини давали їй сили, енергії, творчої наснаги, навіть артистизму. Під час своєї роботи в школі навчала учнів любити і оберігати все живе навколо себе. Поважати будь-яку працю людей. Багато зусиль доклала озелененню школи, роботі учнів на дослідних ділянках. І вчителька була удостоєна високої нагороди «Відмінник народної освіти».

Ромашко Віра Данилівна працювала в нашій школі вчителем початкових класів. У пам’яті своїх учнів залишилася доброю, лагідною, справедливою. Держава високо оцінила творчу працю, неповторність, талановитість, скромність і працелюбність цієї людини, нагородивши її орденом Леніна.

Нерідко кажуть про вчителів: „У дитячі серця закохані”. Ці слова з повним правом можна сказати про ветерана педагогічної праці Чистяк Зою Арсентівну. Понад 40 років вона віддавала свої знання і душу дітям.

У 1952 році – школа стала семирічною.

1960 рік. Педагогічний колектив школи очолив виходець із Полтавської область Чичкань І.Л.

Він добудував три класні кімнати лівого крила, посадив сад.

Після нього директорами працювали Лафінчук М.В. та Корсеко П.К..

У 1966 році директором школи був призначений Шпіталь В.Г., випускник школи, прекрасний керівник, господарник, вчитель. Людина, яка знала всі буття школи, прикладав зусилля для того, щоб школа була збудована якнайшвидше. Він побудував праве крило школи. Це 5 класних кімнат, просторий коридор.

Уже в 1970-ті роки у Шпіталя В.Г. була своя методика викладання математики в основу якої були покладені нетрадиційні методи навчання. Школа вже на той час була забезпечена висококваліфікованими кадрами, в її стінах проходили практику студенти різних вузів України.

Восьмирічка була реорганізована в середню.

Після Шпіталя В.Г. директорами працювали Волощук М.Д., Леонтюк В.С., Войтович М.А., Козел Д.О., Заулочний А.Я., Кулачок О.А.. Кожен з них вніс певний вклад у розвиток освіти, покращення матеріальної бази школи.

Кулачок Олександра Андріївна. Про таких у народі кажуть: «Вчитель від Бога». А якщо Всевишній наділив учителя щей фантазією, то такому вчителю немає ціни. Саме такою – неординарною, творчою, закоханою у свій предмет була вчитель хімії. Вона творчо впроваджувала сучасні методи і прийоми навчання, ненав’язливо передавала учням знання, запалювала їх жагою до знань.

Високий рівень викладання підтверджувала вчитель української мови та літератури Опацька Любов Олександрівна. Свідома свого покликання сіяти розумне, добре, вічне, вчителька віддавала дітям не лише свої знання, а й частинку своєї душі, була для них наставником, порадником, матір’ю.

У 1973 році розпочав свою трудову діяльність Леонтюк Володимир Степанович на посаді вчителя фізики та математики. В пам’яті своїх учнів Володимир Степанович залишається і є вчителем добрим і простим, закоханим у свою справу. Він удостоєний за свою працю високої нагороди «Відмінник народної освіти»

Починаючи з 1 вересня 1996 року педагогічний колектив очолює Трембіцька М.О.

Школа укомплектована кадрами, які своїм талантом, душевною щедрістю, умінням вчитись і навчати, поважати і довіряти, своєю творчістю створюють комфортний психологічний клімат. Учительська справа стала для них справжнім мистецтвом. Від перших букв до обчислень математичних виразів, виразного читання працюють учителі-початківці: Проневич Н.В., Соломко Л.С., Пронцевич Т.І., Крилюк С.Ф., Конончук Л.В., Кулакевич-Окач І.А. Вони відчиняють маленькій людині двері у світ прекрасного, вносять у дитячу душу доброту і сердечність, ніжність і великодушність.

Головна мета Трембіцької М.О., Кречко О.О. та Сапеги Л.С. – зробити навчання творчим, особистісно зорієнтованим, сформувати в учнів стійкий інтерес до вивчення української мови та літератури. Розмаїття світової літератури показує Якимчук О.М. Шукати позитив у душі кожної дитини - головне завдання вчителя німецької мови Дишко І.В. Відповідальність, наполегливість, енергійність вимогливість до себе та інших, принциповість, ініціативність, доброта, толерантність характерне для вчителя математики та інформатики Вискрибенцевої О.А. Поняттям і доведенням важких теорем навчає Леонтюк Т.П., будову людини, тварини, рослини вибудовує Богданець І.Ф. Знайомить з материками та океанами, горами та ріками, красою рідного краю Вечорко Т.П., хімічні знання дає учням Трихонович О.В. Любити спорт і тренувати своє тіло навчає Леонтюк В.А. Вивчає індивідуальні особливості учнів, проводить анкетне опитування практичний психолог школи Салайчук І.Г. А керує всім цим колективом Трембіцька М.О. – директор, яка все своє життя присвятила школі, вихованню учнівської молоді. Адже, школа – це її дім, її життя, її доля.

Школа добре співпрацює з батьками. Саме завдяки їхнім коштам та вправним рукам разом з класними керівниками було проведено ремонт у кожній навчальній кімнаті.

У цей нелегкий для держави час школа допомагає жителям сходу України. У школі навчаються діти – вихідці з Донецької області. Учні та вчителі надають їм матеріальну допомогу та воїнам АТО, один з яких є родом з с. Дубчиці: Сарич Костянтин Олександрович.

Живе. Має своє майбутнє, бо її учні упевнено працюють за комп’ютерами, здобувають сучасні професії та впевнено йдуть у життя.

Випускниця 1994 року

Трембіцька Валентина Анатоліївна